Інвестиційна політика банку. Портфель цінних паперів банку, способи його формування

Здійснюючи інвестиційну діяльність, банк визначає свою інвестиційну політику, сформульовану в певному документі - Інвестиційному меморандумі банку. Меморандум містить основні цілі інвестиційної політики банку, пріоритетні напрямки інвестування, співвідношення часток різних цінних паперів в інвестиційному портфелі, стратегію управління портфелем, прийнятні види і якість цінних паперів, порядок торгівлі цінними паперами.

У документі, який визначає інвестиційну політику банку, визначений також перелік осіб та (або) органів управління банку, кото риє уповноважені приймати рішення про зміну цілей придбанням ня цінних паперів, про зміну структури портфеля цінних паперів, про межпортфельном перекладі цінних паперів, про регламент проводяться банком дилерських, брокерських операцій, операцій з довірчого управління та ін.

Крім того, керівництво банку затверджує положення та инструк ції, які регламентують діяльність підрозділів, пов'язаних з реалізацією інвестиційної політики банку.

Вкладення банку в цінні папери, в залежності від мети слід придбати тенія, підрозділяються на три категорії:

- вкладення в цінні папери, придбані для перепродажу - цінні папери, що знаходяться в портфелі кредитної організації менше 6 місяців;

- вкладення в цінні папери, придбані для інвестування - цінні папери, які зберігаються в портфелі кредитної організації 6 місяців і більше;

- вкладення в цінні папери, придбані за операціями РЕПО - цінні папери, при покупці яких у кредитної організації метушні кає зобов'язання по зворотній подальшому продажі цінних паперів через певний термін за заздалегідь фіксованою ціною.

Портфель цінних паперів банку являє собою сукупність цінних паперів банку, певним чином підібраних з метою при рощення (збереження) капіталу, отримання банком прибутку і підтримки його ліквідності (рис. 4.1).

дистанційні Курси Форекс - це чудова для вас підготуватися до успішній роботі на Forex!

Процедура складання портфеля цінних паперів є порт фельний стратегією банку. Зміст портфеля цінних паперів визна ляє його структуру - співвідношення конкретних видів цінних паперів. Пріоритет тих чи інших цілей відповідає різним типам і видам портфелів цінних паперів банку.

Прийнято виділяти такі основні типи портфелів.

Портфель зростання - метою його формування є зростання банківського капіталу переважно за рахунок зростання курсової вартості цін них паперів.

Портфель доходу, метою отримання якого є отримання доходу за рахунок дивідендів і відсотків.

п »ї

Відповідно до облікової політики банку виділяються два основ них види портфелів: інвестиційний і торговий (див. Схему 4.3).

Кредитні організації самостійно визначають порядок формування торговельного та інвестиційного портфелів. При зміні цілей придбання цінних паперів кредитні організації переводять їх з інвестиційного портфеля в торговий портфель або з торгового портфеля в інвестиційний з відображенням такого перекладу в бухгалтер ському обліку на відповідних рахунках.

Реалізація цінних паперів безпосередньо з інвестиційного портфеля здійснюватися не може, попередньо ці цінні папери повинні бути переведені в торговий портфель, при цьому повинна бути проведена їх переоцінка, а в подальшому відбувається їх продаж.

Формування портфеля цінних паперів включає ряд етапів:

- вибір типу портфеля і визначення його характеру;

- оцінку портфельного інвестиційного ризику;

- моделювання структури портфеля;

- оптимізацію структури портфеля.

Суть управління портфелем цінних паперів банку полягає в підтримці балансу між ліквідністю і прибутковістю цінних паперів, придбаних банком.

Традиційні схеми управління портфелями цінних паперів мають три основні різновиди:

1. Схема додаткової фіксованої суми (вкрай пасив ная модель управління портфелем). Принцип: інвестування в цінні папери фіксованої суми грошей через фіксований інтервал часу. Так як курси цінних паперів відчувають постійні коливання, то при їх підвищенні купується менше цінних паперів, а при зниженні - більше. Така стратегія управління портфелем дозволяє отримувати банку прибуток за рахунок приросту курсової вартості внаслідок циклічного коливання курсів.

2. Схема фіксованою спекулятивної суми. Портфель цінних паперів банку ділиться на дві частини: спекулятивну і консервативну. Перша формується з високоризикованих цінних паперів, які обіцяють високі доходи. Друга - з низькоризикованих (облігації, государст венні цінні папери). Величина спекулятивної частини портфеля весь час підтримується на одному рівні. Якщо її вартість зростає на певну суму або відсоток, спочатку встановлений бан кому або інвестором, за дорученням якого банк працює, то на підлозі ченную прибуток купуються цінні папери для консервативної частини портфеля. При падінні вартості спекулятивних цінних паперів її аналогічно відновлюють за рахунок цінних паперів іншій частині портфеля.

3. Схема фіксованою пропорції. Портфель цінних паперів банку також ділиться на дві частини, як в попередній схемі. При цьому задається деяка пропорція, при досягненні якої банк виробляє відновлення початкового співвідношення між двома частинами портфеля за вартістю.

п »ї

4. Схема плаваючих пропорцій. Формування портфеля цінних паперів при цьому полягає в тому, що встановлюється ряд взаємопов'язаних співвідношень для регулювання вартості спекулятивною і консервативної частин портфеля цінних паперів банку. Наприклад: якщо спекулятивна частина портфеля перевищить столькото відсотків вартості загального портфеля банку, то її величина повинна бути скорочена до такогото відсотка. Якщо ж спекулятивна частина портфеля впаде до такогото відсотка, то її необхідно збільшити до такогото відсотка.

Остання схема управління портфелем цінних паперів вимагає від менеджерів банку певного мистецтва, що виражається в здатності вловити характер циклічного коливання курсів спекулятивних цінних паперів.

Банк, який формує портфель цінних паперів постійно вирішує завдання оптимізації структури цього портфеля - досягнення оптималь ної ступеня диверсифікації цінних паперів в портфелі. Сучасні дослідження на Західному ринку показали, що оптимальна диверсифікація невеликого портфеля повинна складати 820 типів цінних паперів. При збільшенні портфеля, диверсифікація повинна збільшуватися. Портфелі цінних паперів банків, що спеціалізуються на операціях купівлі-продажу цінних паперів, містять близько 100 цінних паперів раз особистих емітентів.

В якості критерію оптимальності часто береться, в приватно сти, ставлення прибутковості портфеля до ризику. Під прибутковістю цінного паперу розуміються не тільки виплати дивідендів за одиницю часу (наприклад, за рік), а й зміна її курсу за цей же відрізок часу. Такий підхід пояснюється тим, що рішенням правління або зборів акціонерів підприємства, чиї цінні папери придбав банк, більша частина прибутків може бути спрямована на нові інвестиції, на модер цію технологічних процесів, а виплати дивідендів акціонерам можуть бути обмежені незначними сумами або навіть зовсім рав ними нулю . Проте, додаткові капітальні вкладення ук закріплюють положення акціонерного товариства, зростає надія на хо рошіе доходи в майбутньому. Тому курс таких акцій може підвищитися. Різницю курсу доцільно враховувати як дохід акціонера, так як він може легко його реалізувати, продавши акції. Це ж справедливо і для прибутковості портфеля цінних паперів, сформованого банком, в цілому. Норму доходу від інвестицій в цінний папір певного виду можна визначити як:

Величину r легко обчислити за минулий період, але важко на стадії прийняття рішення про інвестування. У цьому випадку менеджери банку зазвичай виходять з очікуваного доходу. Тоді r рас розглядати як випадкова змінна, що характеризується своїм математичним очікуванням і дисперсією. Передбачається, що її розбраті розподіл в найближчому майбутньому не зміниться. На цій підставі ви раховуються її статистичні характеристики і зіставляються з анало гічних характеристиками інших цінних паперів.

Абсолютний ризик власника портфеля часто вимірюється стандарт ним відхиленням дохідності портфеля. Однак цей захід не враховує дисперсію результатів в порівнянні з очікуваним доходом. Для цієї це чи використовується коефіцієнт варіації, який дорівнює відношенню стандартного відхилення прибутковості до середньої вибіркової прибутковості портфеля. Мінімізація цього коефіцієнта варіації або максимізація зворотного до нього величини і визначає оптимальну структуру портфеля.

Читати далі: Інвестиційні ризики банку і способи їх зниження