Школа бухгалтера № 42 :: Матеріальна відповідальність працівників: п'ять ілюзій

Школа бухгалтера № 19 (16.10.2006)
урок права

Увага! архівна публікація

Ця сторінка містить давню архівну публікацію бухгалтерського тижневика "Дебет-Кредит", яка в даний час, цілком можливо, втратила актуальність і може не відповідати чинним нормам бухгалтерського і податкового обліку.
Для роботи з актуальними матеріалами журналу перейдіть до ONLINE.dtkt.ua
або виберіть потрібний вам розділ ДК-порталу у верхньому рядку навігації.

На жаль, у більшості роботодавців формується перекручене уявлення про підстави матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків. Спробуємо розвіяти найбільш поширені ілюзії в цьому питанні.

Ілюзія перша. Кожен працівник, який завдав шкоди підприємству, повинен відшкодувати його в повному обсязі, і це справедливо.

Трудове право протягом століть його розвитку встановлювало і посилювало гарантії для найманих працівників. Одна з таких гарантій полягає в обмеженні матеріальної відповідальності працівників за заподіяну підприємству шкоду середньомісячним заробітком працівника. Посудіть самі. Хіба справедливо застосовувати одну й ту ж міру матеріальної відповідальності (в повному обсязі заподіяної шкоди) до юрисконсульта, який на підприємстві хіба що комп'ютером користується, і водієві, який за родом своєї професії здійснює діяльність, потенційно небезпечну в плані пошкодження майна? Така вже робота у водіїв, що вони частіше завдають шкоди підприємству, пошкоджуючи авто. Робимо висновок: повна матеріальна відповідальність може застосовуватися тільки у випадках, передбачених законодавством.

Ілюзія друга. З будь-яким працівником можна укласти договір про повну відповідальність, і такий працівник стає матеріально відповідальною особою.

Існує вичерпний перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність (далі - Перелік). На сьогодні діє Перелік, затверджений ще постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 28.12.1977 року № 447/24.

Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з працівником, з яким такі договори укладатися не можуть, не породжує правових наслідків. Такі договори не повинні прийматися судамі1. Працівник, з яким договір укладено всупереч закону, не набуває статусу матеріально відповідальної особи, а несе відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, на загальних підставах, тобто в межах його середнього місячного заробітку. Найчастіше договори про повну матеріальну відповідальність неправомірно укладаються з водіями, сторожами, охоронцями, головними бухгалтерами, головними інженерами, керівниками філій та інших відокремлених підрозділів, начальниками структурних підрозділів і т.п.

Ілюзія третя. Посада будь-якого працівника можна «підвести» під визначення, наведені в Переліку, і таким чином правомірно укласти з працівником договір про повну відповідальність. Для цього достатньо передбачити в посадовій інструкції працівника, що він виконує роботи, які безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей.

Головний бухгалтер підприємства організовує роботу бухгалтерії, виконує функції, передбачені, зокрема, ч. 7 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Для зберігання грошей на підприємстві існує посада касира. Директор філії керує ним, а не займається зберіганням товарно-матеріальних цінностей. Для цього є завідувач складом або завгосп. У кожного працівника своє коло функціональних обов'язків, тому не слід намагатися покласти на всіх працівників повну відповідальність. До того ж в більшості випадків таке штучне розширення обов'язків не має ніякого сенсу, і відповідне формулювання в посадовій інструкції буде нічим іншим, як мертвої фразою, яка не відображає реального стану речей.

Як відомо, необхідними підставами покладання на працівника матеріальної відповідальності за заподіяну підприємству шкоду є, зокрема, порушення працівником своїх трудових обов'язків і його вина. Невиконання незаконно покладених на працівника трудових обов'язків не може бути підставою для притягнення його до матеріальної відповідальності. Вважаємо, що при вирішенні питання про посадові обов'язки того чи іншого працівника за основу слід брати відповідний довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Так, наказом від 29 грудня 2004 року № 336 Мінпраці затвердило Випуск 1 «Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників ». У самому довіднику зазначено, що він є нормативним документом, обов'язковим з питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності. Трудові обов'язки, які покладаються на працівника, повинні відповідати його спеціальності і кваліфікації.

Практиці відомі випадки, коли працівники успішно заперечували у суді проти залучення їх до матеріальної відповідальності на тій підставі, що вони не мали (і не могли мати) відповідних знань і навичок, необхідних для належного забезпечення збереження того чи іншого майна підприємства.

Тому вважається, що на працівника можна покласти виконання обов'язків, характерних для інших посад, але споріднених за змістом, виконання яких не потребує іншої спеціальності і кваліфікації. Дуже часто керівники діють по-іншому, прикриваючись принципом свободи трудового договору. Але і тут слід пам'ятати, що трудові обов'язки працівника обумовлюються при прийомі його на роботу, і подальше їх розширення можливе лише за згодою працівника (інакше це буде зміною істотних умов праці з усіма особливостями їх впровадження).

Тому примушувати працівника, який пропрацював на підприємстві деякий час, підписати і виконувати посадову інструкцію з розширеним колом обов'язків є неправомірним. Дуже влучно про це сказано в Конвенції про примусову чи обов'язкову працю 1930 року:

... «примусова чи обов'язкова праця» означає всяку роботу або службу, яка вимагається від будь-якої особи під загрозою якогось покарання, для якого ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Погодьтеся також, що працівник в робочий час повинен виконувати свої трудові обов'язки, а не охороняти адміністративну будівлю підприємства або стежити за тим, чи належним чином зберігають майно підприємства інші працівники.

Ілюзія четверта. Для того щоб уберегти майно підприємства від знищення, пошкодження, розкрадання, втрати та забезпечити повну матеріальну відповідальність працівників на випадок настання цих обставин, досить підписати наказ про закріплення майна за відповідними працівниками.

Це не вірно. По-перше, не кожен працівник несе матеріальну відповідальність. Як було вже сказано, статус матеріально відповідальної виникає тільки у працівника, з яким правомірно укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Тому закріплення адміністративної будівлі підприємства, наприклад, за головним інженером, зовсім не означає, що він понесе матеріальну відповідальність (тим більше повну) за його пошкодження або знищення.

По-друге, такого роду договори передбачають повну матеріальну відповідальність працівника за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (ст. 134 Кодексу законів про працю України (КЗпП), а не майна, яке було «закріплено» за ним. Тому при відсутності накладної або акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей матеріально відповідальній особі реалізувати механізм повної відповідальності на підставі договору буде нелегко.

Вважаємо також, що немає ніяких підстав примушувати головного інженера приймати по акту адміністративний будинок. Хіба це входить в коло його посадових обов'язків? І що означає передати і прийняти? Якщо вам довірили певну суму коштів, ви можете заховати їх у себе в сейфі, забезпечивши таким чином їх збереження. А як же вберегти нерухомість підприємства?

Закріплювати товарно-матеріальні цінності за працівниками дійсно необхідно. Проте не розраховуйте на безпосередній зв'язок між таким закріпленням і повної або навіть обмеженою матеріальною відповідальністю працівників. Закріплення майна може бути непоганою профілактикою його пошкодження або втрати. Але якщо працівник не забезпечить збереження такого майна, це в більшості випадків буде хіба що підставою притягнути його до дисциплінарної відповідальності.

Додамо ще наступне. Помиляється той керівник, який вважає, що закріпивши майно за певними працівниками, можна спокійно розраховувати на те, що працівники самі будуть створювати умови для збереження майна. Відповідно до ст. 131 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження майна. Крім того, ст. 137 КЗпП в якості однієї з підстав зменшення розміру відшкодування працівником шкоди передбачає відсутність умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей.

Ілюзія п'ята. Якщо збиток не відшкодує працівник, до мене (головному бухгалтеру, керівнику) будуть питання з боку компетентних органів, і саме мене змусять покрити збитки, адже хтось обов'язково повинен його відшкодувати.

Так, не виключено, що питання будуть, особливо якщо мова йде про державне чи комунальне підприємство. Але, як показує практика, реальних підстав залучати керівника або головного бухгалтера підприємства до юридичної відповідальності за втрату ТМЦ в більшості випадків немає.

Правоохоронцям необхідно буде доводити порушення керівником або головбухом їх прямих посадових обов'язків, вину у формі умислу або необережності, причинний зв'язок. Дійсно, при певних обставинах такий поворот подій можливий, але сам по собі факт заподіяння підприємству збитків та неможливість його відшкодування за рахунок працівників ще не означає, що тягар відповідальності автоматично переходить до керівника або, тим більше, до головного бухгалтера (керівник все ж має більше відношення до збереження майна підприємства: він повинен створити відповідні організаційні і технічні умови для збереження ТМЦ).

Помилковим також є твердження, що хтось обов'язково повинен відшкодувати завдані підприємству збитки. В ідеалі воно так і має бути, але реалії зовсім інші. В результаті за викрадене майно повинен відповідати той, хто його викрав, за пошкоджене - той, хто його пошкодив або з чиєї вини воно було пошкоджено.

Але далеко не завжди вдається встановити справжніх винуватців, а прагнення в усіх, без винятку, випадках знайти «крайнього» (як то начальника структурного підрозділу, який (підрозділ) має найбільше відношення до використання певного майна) і, чого б це не коштувало, залучити його до відповідальності, є не чим іншим, як порушенням прав працівників і зневагою вимог законів. Нарешті підприємство - одна з категорій суб'єктів права власності або інших речових прав, а мати у власності майно означає ризик його втратити.

1 Притягти працівника до повної матеріальної відповідальності можна тільки через суд.

Дмитро Гарний, юрист

Безнадійна дебіторська заборгованість
повторення вивченого
Простежується така закономірність: як тільки закінчується виборча компанія, так одразу ж починається поповнення бюджету за рахунок тотальних перевірок платників податків. А перед цим видається пара листів, в яких ДПАУ звертає увагу на, до ...

Строковий трудовий договір
№ 22 (2.6.2008) :: Урок права
У практиці функціонуючих підприємств нерідко зустрічаються випадки, коли вони змушені вдаватися до застосування строкового договору з урахуванням інтересів працівників і роботодавців, що обумовлюється особливим порядком укладення та розірвання таких трудо ...

Використання підприємством чужих автомобілів
№ 20 (19.5.2008) :: Урок права
У попередньому матеріалі ми розглядали випадки оформлення використання підприємством чужих автомобілів (орендованих, що перебувають у безоплатному користуванні, та автомобілів працівників). На сьогоднішньому уроці права розглянемо питання щодо офор ...