Патріотичний рефлекс: Чому в Україні більше немає аполітичною молоді

І покажемо, что ми, браття, козацького роду ... / postfactum.ks.ua

Оглядач Без Табу звертає увагу на поляризацію поглядів української молоді

Як відомо, одним з найважливіших моментів під час кровопролитної війни є правильне виховання молодого покоління. Адже той, хто заволодів умами і серцями дітей, з такою ж легкістю заволодіє і майбутнім. Сказати, що українська влада поки що чомусь не перейнялися важливістю цього питання - не сказати нічого. Складається враження, що цим питанням займаються суто волонтери та небайдужі громадяни, в той час, як умовний Мінстець, що називається, курить бамбук. А годинник адже цокає, і лояльних людей в проблемних регіонах стає все менше.

Історія трьох підлітків, принципово відмовилися вставати під час виконання гімну України - лише одне з багатьох проявів цього глобального нестачі. Нітрохи не дивно, що сталося це на Лівобережжі, де ставлення до української символіки часом буває, м'яко кажучи, не дуже толерантним. Але дивно, що сталося це в Слов'янську, який би зараз перетворився в одну суцільну руїну, якби не самовідданість українських військових. Парадоксально, але далеко не у всіх під час міркувань про війну не порушується причинно-наслідковий зв'язок.

Слов'янськ. 14 серпня 2017

Хтось, звичайно, може заперечити: а що тут крамольного? Адже немає такого закону, який наказує в обов'язковому порядку вставати при виконанні гімну. І вже тим більше ніде не написано, як саме карати за подібний прояв неповаги і карати взагалі. Але це один з тих рідкісних випадків, коли доречною швидше буде апеляція до законів неписаним. Людину не можна змусити любити свою країну точно так же, як кішку не можна змусити ловити мишей. Але підводити його до цього ненав'язливо і поступово потрібно з дитячих років. І дехто адже навіть намагався це робити.

Приватне видавництво Ugar Production своїм коміксом ВОЛЯ The WILL зробило для патріотичного виховання молоді в рази більше, ніж держава Україна

стовідсоткове влучання

Позаторік у багатьох областях України активно рекламували літні табори з патріотичним ухилом. Витівка ця виявилася корисною і знайшла відгук в масах, однак поступово стала здуватися. Родзинка в тому, що 2015-й був роком місцевих виборів, і кожен поважаючий себе політик намагався урвати собі якомога більшу частину електорату. А на батьків, ясна річ, можливо легко вплинути через дітей. Однак мандати вже розподілені, нових виборів в цьому році з волі (точніше, по її відсутності) парламенту не відбудуться. Так що можна далі працювати за принципом «вудок не брати, з автобуса не виходити».

Подекуди «робота» ведеться з особливим цинізмом. В окремих ОДА (в Харківській, наприклад) ніби як і департамент відповідний заповзялися створити, і гроші на ці справи списують ніби як регулярно. Але це все на папері, а в реальності ні про яке патріотичному вихованні і правильному вплив на молоде покоління мови не йде. В областях, які межують з Росією, цю прогалину здається особливо критичним. Але як тут не згадати, що Харків від навалу руського міра і потенційного створення так званої «ХНР» втримала саме вікова категорія 18-30, яка на той момент здавалася загубленою. Значить, надії є?

Безумовно є. Як показовий приклад варто розглянути юних донбаських диверсантів, які не так давно потрапили в руки терористів, що ховаються під масками мирних трактористів. Навіть на відео після «арешту» все вони зберігали не по-дитячому серйозний вираз обличчя, не маючи наміру падати навзнак перед окупантами. Але де ці хлопці зараз? Чи зробила влада щось для їх звільнення, якщо вони живі? Про це, на жаль, нічого не відомо. Хіба що в сесійній залі Верховної Ради окремі народні обранці знатно попіарилися на цій темі, поки було гаряче.

Українська молодь розкололася на дві групи з взаємовиключними поглядами на дійсність - це пора визнати, адже будь-яка війна завжди політизує суспільство до крайності. Так, багато хто все ще неохоче підуть при потребі на виборчі дільниці або не підуть туди зовсім. Але кожна молода людина вже чітко визначив для себе, за незалежну чи Україна він готовий боротися або ж за русскій мір. Після Помаранчевої революції такого розшарування, зауважте, не сталося. У тому числі і тому, що на Лівобережжі голосували не стільки за Ющенка, скільки проти Януковича.

Сумно те, що деякі особистості з правом голосу посилено виправдовують юнацькі прояви непатріотизмом. Відомий волонтер Анастасія Береза, наприклад, як-то висловила невдоволення на адресу тих, хто критикував малолітніх переселенців, мочівшіхся на пам'ятники героям національно-визвольної боротьби в якийсь із західних областей. Мовляв, не можна ж так, вони ж діти, в силу юних років їм можна багато пробачити і списати. Аргументи у неї, правда, закінчилися після питання «чи знаєте ви, в якому віці здійснив свою першу кримінальний злочин Тед Банді» (правильна відповідь - в 14). Але важливий сам факт заступництва. І заступників таких, на жаль, забагато.

Що робить в ситуації, що склалася держава? правильно, призначає директором оновленої школи в Дружківці сепаратистської , Організовувати мітинги на підтримку окупантів. Вірною дорогою йдете, товариші, що тут ще сказати. Не треба тільки років через десять скаржитися, що вчорашні школярі реагують на гімн не України, а Росії як собаки Павлова на включену лампочку. Самі ж винні, що пустили процес патріотичного виховання на самоплив. Самі, самі.

Віталій Могилевський, Без Табу