Періодика, періодичні видання - юридична література на Pravoznavec.com
Покажчик по авторам статей
Алфавіт по авторам:
|| & | ( | ) | . | / |
1. Климчук Ю. В. ДЕЯКІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ ВИЗНАЧЕННЯ «ОЗБРОЄНИЙ КОНФЛІКТ» В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
Климчук Ю. В., ДЕЯКІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ ВИЗНАЧЕННЯ «ОЗБРОЄНИЙ КОНФЛІКТ» В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
Анотація: У ХХІ столітті істотно змінилися засоби і методи ведення війни. У статті узагальнюються деякі тенденції і проблеми регулювання «нових» збройних конфліктів, таких як «безструктурні» і «гібридні» конфлікти, а також розглядається застосування норм міжнародного гуманітарного права під час проведення антитерористичних операцій.
Ключові слова: збройний конфлікт, гібридна війна, міжнародне гуманітарне право, структура збройних конфліктів, методи і засоби ведення війни, антитерористична операція.
Анотація: У ХХІ столітті істотно змініліся засоби и методи ведення Війни. У статті узагальнюються деякі Тенденції та проблеми регулювання «нових» Збройних конфліктів, таких як «безструктурні» та «гібрідні» конфлікти, а такоже розглядається! Застосування норм МІЖНАРОДНОГО гуманітарного права при проведенні антітерорістічної операции.
Ключові слова: Збройний Конфлікт, гібридна війна, міжнародне гуманітарне право, структура Збройних конфліктів, методи и засоби ведення Війни, антітерорістічна операція.
Annotation: In the twenty-first century means and methods of warfare have significantly been changed. In the article summarizes some trends and problems of regulation of «new» armed conflicts such as «unstructured» and «hybrid» conflicts, and also discusses application of international humanitarian law in the conduct of anti-terrorist operations.
Keywords: armed conflict, hybrid war, international humanitarian law, structure of the armed conflict, the methods and means of warfare, the anti-terrorist operation.
Застосування сили в міжнародних відносинах,. називається воно війною чи ні, як і раніше, має місце. У сучасному міжнародному праві використовується термін «збройний конфлікт», слово «війна» вживається журналістами та звичайними людьми. З давніх-давен вживається термін «війна», який використовується до цих пір в повсякденній мові чи в повідомленнях засобів масової інформації, протягом останніх років практично витіснено із юридичної мови, в тому сенсі, що в сучасній практиці міжнародного права держави вкрай рідко оголошують і визнають стан війни. Таке явище, як війна, було поступово поставлено поза законом, так як визнання стану війни як юридичного факту тягне за собою серйозні наслідки, пов'язані із застосуванням цілого комплексу международно¬правових норм. Крім того, згідно з положеннями Статуту ООН, починати війну необхідно за рішенням Ради Безпеки [1].
Термін «збройний конфлікт» вперше був використаний відносно недавно в тексті Женевської конвенції від 12.08.1949 р про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях [2, с. 3], пізніше в Гаазької Конвенції про захист
культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р [3, с. 33]. Це поняття включає в себе будь-яку ситуацію, в якій дві або більше сторін протистоять один одному зі зброєю в руках.
Очевидно, що в даний час «війна» як юридичний термін втрачає свою значимість. У світі все більше зміцнюється конфликтологический підхід до явищ збройної боротьби. Так, наприклад, Фріц Кальсховен вважає війну видом збройного конфлікту між державами, тобто
різновидом міжнародного збройного конфлікту [4, с. 33].
Збройний конфлікт (англ. Armed conflict) - збройний інцидент, збройна акція і інші збройні зіткнення обмеженого масштабу, які можуть бути наслідком спроби вирішити національні, етнічні, релігійні та інші суперечності з допомогою засобів збройної боротьби. Збройний конфлікт може мати міжнародний характер (за участю двох або декількох держав) або неміжнародний, внутрішній характер (з веденням збройного протиборства в межах території однієї держави). Збройний конфлікт
характеризується такими ознаками:
а) висока залученість в нього і вразливість місцевого населення;
б) застосування нерегулярних збройних формувань;
в) широке використання диверсійних і терористичних методів;
г) складність морально-психологічної обстановки, в якій діють війська;
д) вимушене відволікання значних сил і засобів на забезпечення безпеки маршрутів пересування, районів і місць розташування військ (сил);
е) небезпека трансформації в локальну (міжнародний збройний конфлікт) або громадянську (внутрішній збройний конфлікт) війну.
Для вирішення завдань у внутрішньому збройному конфлікті можуть створюватися об'єднані (що представляють різні відомства і формування) угруповання військ (сил) і орган управління ними. Слід зазначити, що Військова доктрина Російської Федерації виділяє особливу форму - прикордонний конфлікт [5].
Проте, слід не тільки теоретично допускати існування інституту війни або фактичного існування стану боротьби між суб'єктами міжнародного права, а також можливість виникнення багатосторонніх або неміжнародних збройних конфліктів, а й враховувати їх в якості окремого об'єкта міжнародно-правового регулювання.
Наприклад, вельми показові дії Росії, яка називала конфлікт в Чечні
«Антитерористичною операцією», в даний час Україна називає досить масштабний і інтенсивний збройний конфлікт на сході країни «антитерористичною операцією (АТО)» [6].
У міжнародне гуманітарне право
переважно використовуються терміни
«Міжнародний збройний конфлікт» і «неміжнародний (внутрішній) збройний конфлікт». Під міжнародним збройним конфліктом розуміється збройне зіткнення між суб'єктами міжнародного права, наприклад, між державами або державою (метрополією) і національно-визвольним рухом. Неміжнародний збройний конфлікт означає зіткнення із застосуванням зброї між організованими
антиурядовими угрупованнями і збройними силами уряду в межах території одного певного держави.
Як приклад міжнародного збройного конфлікту можна привести війну в Перській затоці. (1991р.). Можливо переростання неміжнародного (внутрішнього) збройного конфлікту в міжнародний (Югославія, 1999 г.).
Збройні конфлікти останнього десятиріччя ХХ століття носили внутрішній характер, в 90-х роках з 83 озброєних конфліктів тільки 3 були міжнародними. Внутрішні збройні конфлікти відбувалися практично в усіх регіонах світу: Колумбія, Судан, Алжир, Ангола, Північна Ірландія, Югославія, Шрі-Ланка, Індія, Афганістан, Туреччина; СНД (Карабах, Придністров'я, Абхазія, Таджикистан, Чечня). Подібна тенденція зберігається і в ХХ1 столітті [7, с. 82].
Традиційно збройний конфлікт починався з попереднього і відкритого попередження, а саме з оголошення війни або подібної заяви, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Сучасний збройний конфлікт зазвичай
починається неформально, т. е. при виникненні ситуації, до якої можна застосувати положення права війни для неміжнародного збройного
конфлікту або міжнародного збройного конфлікту.
Ескалація конфлікту може
відбуватися за рахунок нижчеперелічених аспектів:
а) число залучених до нього сторін або держав;
б) чисельність залучених збройних сил;
в) кошти і тактики ведення бойових дій.
Можуть бути порушені всі, кілька або один
згаданий аспект.
Необхідно відзначити, що норми
міжнародного і міжнародного гуманітарного права повинні застосовуватися незалежно від того,
визнано стан війни сторонами, чи ні. В умовах збройного конфлікту або оголошеного стану війни, в системі міжнародно-правового регулювання вступає в дію більшість норм міжнародного гуманітарного права. Міжнародне гуманітарне право регламентує:
1) методи і засоби ведення бойових дій;
2) поведінка комбатантів в бою;
3) дії цивільної влади і осіб під час збройного конфлікту;
4) дії по відношенню до різних категорій осіб і об'єктів під час збройного конфлікту;
5) звернення з жертвами війни;
6) управління окупованою територією;
7) взаємини між воюючими і нейтральними державами та міжнародними організаціями [8, с. 2-3].
Крім того, останнім часом спостерігається тенденція появи нових елементів структури збройних конфліктів: зона безпеки,
миротворчі сили (діючі за мандатами ООН або регіональних міжнародних об'єднань), масовий рух і табори біженців. Можна говорити і про декілька сторонах збройного конфлікту. Зокрема, ряд політиків говорить про участь збройних сил Російської Федерації у внутрішньому конфлікті на Україні або навіть про агресію військ РФ, в тому числі з використанням технологій так званої «гібридної війни» [9-10].
В останні роки з'явився термін «нові конфлікти». Це поняття відноситься до різних типів збройних конфліктів: а) «неструктурний конфлікт»; б) «етнічний конфлікт»; в) «гібридна війна» [10].
«Безструктурну збройні конфлікти», виникнення яких є, без сумніву, наслідком закінчення холодної війни, часто характеризуються ослабленням або частковим і навіть повним розпадом державних структур. У цих умовах збройні угруповання користуються «політичним вакуумом», щоб спробувати захопити владу. Однак для конфліктів цього типу, перш за все, характерно ослаблення або навіть руйнування ієрархічних зв'язків всередині самих груп.
«Етнічні конфлікти», викликані
прагненням до утвердження своєї самобутності, часто спрямовані на усунення противника шляхом так званих «етнічних чисток», які виражаються в насильницькому переміщенні населення або навіть його знищення.
«Гібридна війна», або «Війна керованого хаосу» - збройний конфлікт з поєднанням принципово різних типів і способів ведення військових дій, які застосовуються
скоординовано для досягнення загальних цілей [11].
Характерними компонентами гібридної війни є використання таких засобів ведення військових дій:
1) класичні прийоми ведення війни (бойові дії за участю військовослужбовців в уніформі, використанням військової техніки, засобів розвідки, логістики та ін.);
2) нерегулярні збройні формування (повстанців, терористів, партизан і ін.);
3) такі прийоми як інформаційна війна, психологічна війна, кібернетична війна, економічний і дипломатичний тиск [9].
Слід визнати, що в Україні в ході проведення так званої «антитерористичної операції (АТО)» проявилися елементи
«Бесструктурного» і «гібридного» збройного конфлікту.
Можна сформулювати певну послідовність фаз розвитку гібридної війни в контексті міжнародного конфлікту:
1. Пропагандистські, ідеологічні,
психологічні методи, інформаційна війна.
2. Політична дезінформація (внутрішня і зовнішня), інформаційна війна.
3. Залякування і підкуп місцевих керівників силових структур, чиновників і бізнесменів.
4. Поява збройних формувань без знаків розрізнення і приналежність до збройних сил конкретної держави.
5. Захоплення адміністративних будівель і точкові удари по стратегічних об'єктах.
6. Встановлення зони заборони польотів, блокування портів та іншої транспортної інфраструктури.
7. Повномасштабне вторгнення і остаточна ліквідація вогнищ опору.
8. Політичне та юридичне оформлення зміни статусу захопленої території.
До теперішнього часу термінологія «нових конфліктів» остаточно ще не сформувалася і вимагає подальшого вивчення.
Пропонується виділити деякі особливості сучасних збройних конфліктів:
1. Сторони конфлікту вкрай рідко оголошують і визнають стан війни.
2. Численні порушення воюючими сторонами, як норм внутрішнього права, так і міжнародно-правових норм (в тому числі законів і звичаїв війни).
3. Участь кількох якісно
відрізняються сторін збройного конфлікту (регулярних збройних підрозділів,
поліцейських сил, бандитських або партизанських формувань, диверсійно-терористичних
груп).
4. Застосування «гібридних» засобів і методів ведення війни (політичних, економічних, інформаційних, психологічних, економічних, терористичних, кібернетичних і, власне, військових компонентів).
5. Масштабні гуманітарні проблеми, руйнування економічної інфраструктури,
численні жертви серед некомбатантів, значна кількість біженців (мігруючих як всередині країни, так і прагнуть виїхати за кордон).
6. Виникаючі у сторін конфлікту розбіжності у виборі норм міжнародного або внутрішнього права по відношенню до затриманих під час конфлікту особам з числа протиборчих сторін.
7. Участь в локалізації конфлікту міжнародних, правозахисних та гуманітарних організацій, волонтерів, приватних посередників, своїми діями компенсуючих
неефективність державних структур.
В умовах «нових» збройних конфліктів, коли від насильства особливо страждає цивільне населення і загострюються насамперед гуманітарні проблеми, норми міжнародного гуманітарного права також застосовуються. Відповідно до статті 3, загальної для всіх чотирьох Женевських конвенцій 1949 року, визначені правила, які повинні дотримуватися «як мінімум» беруть участь в будь-якому збройному конфлікті сторони. Сенс цих правил полягає в забезпеченні мінімальних юридичних гарантій та гуманного поводження щодо кожної людини, яка не бере участі у збройній боротьбі або вийшов з ладу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Статут ООН // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http: //www.un. org / ru / documents / charter / chapter5. shtml
2. Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року і Додаткові протоколи до них. - М .: МКЧХ, 1994. - 320 с.
3. Міжнародне право. Ведення бойових дій. Збірник Гаазьких конвенцій та інших угод. - М .: МКЧХ, 1995. - 224 с.
4. Фріц Кальсховен. Обмеження методів і засобів ведення війни. - М .: МКЧХ, 1994. - 232 с.
5. Великий юридичний словник // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://jurisprudence.academic.ru/8143/
6. Сайт президента України // [Електронний
ресурс]. - Режим доступу:
http: //www.president. gov.ua/documents/17663 .html
7. Міжнародне гуманітарне право: навчальний посібник під загальною ред. Базова В.П. - К .: «Варта», 2000. - 176 с.
8. Фредерік де муліне. Право війни. Керівництво для Збройних Сил. - М .: МКЧХ, 1993. - 326 с.
9. Микола Сенченко: «Стратегія« керованого хаосу »- головний складник інформаційно-економічної Війни в Україні» / Українська газета плюс. - № 45 (185)
(18-31 грудня 2008 р.).
10. Софія Корнієнко. Путін веде в Україні гібрідну войну - генерал капи // Радіо Свобода, 27.04.2014 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // xn-- e1ajp.com.ua/9-glavnyj-razdel/1235-gibridnaya-vojna- putina.html
11. Hoffman, Frank G. (1st Quarter 2009). Hybrid warfare and challenges. JFQ: Joint Force Quarterly. - С. 34-48.
Головна сторінка
| література | Періодичні видання | побажання
Розміщення реклами | про бібліотеку