види мовлення
Існують різні види мови:
1) мова жестів і звукова мова;
2) письмова та усна мова;
3) зовнішня і внутрішня мова.
Сучасна мова є переважно звуковий промовою. Однак в даний час мова жестів (міміка і пантоміміка) є як би доповненням до основного тексту промови.
Зовнішня мова є провідною в процесі спілкування, тому її основна якість - доступність для сприйняття іншої людини. Зовнішня мова може бути письмової та усної.
Письмова та усна мова теж тісно пов'язані між собою, але виконують різні функції. Усне мовлення здебільшого функціонує як розмовна мова в ситуації бесіди, а письмова мова - як ділова, наукова, призначена не для присутнього поруч співрозмовника.
Усне мовлення більш виразна, тому що використовуються міміка, жести, інтонація, голосова модуляція і т. п. Її специфіка в тому, що відразу ж можна бачити реакцію слухачів на слова говорить, що дозволяє певним чином коригувати мова. Усне мовлення поділяється на монологічну і діалогічну.
Монологічне мовлення - це мова однієї людини, не перебивається репліками інших людей (мова лектора, доповідача, оратора або будь-якої людини, докладно розповідає про події власного життя, про прочитану книгу і т. Д.). Вона зазвичай вимагає попередньої підготовки. Її основна перевага полягає в можливості донести до слухачів власну думку без спотворення і з необхідними доказами.
Суттєва риса монологічного мовлення - логічна зв'язність висловлюваних думок і систематичність викладу, підлеглі певним планом. Монологічне мовлення завжди розрахована на певну аудиторію. Вона стає зрозуміліше і переконливіше завдяки інтонаційним засобам: паузи, уповільнення або прискорення темпу мови, наголоси, виділення голосом окремих слів або фраз, питання до аудиторії та ін.
Діалогічна (або розмовна) мова відбувається між 2-ма або кількома особами. Це більш легкий вид мовлення, так як не вимагає розгорнення, доказовості, продуманості в побудові фраз. Діалогічна мова зазвичай буває не повністю розгорнутої, т. К. Вона ситуативна, багато в ній не висловлюється, а мається на увазі завдяки контексту, зрозумілому розмовляє. У діалогічного мовлення велике значення мають виразні засоби, такі як: інтонація, з якою вимовляється те чи інше висловлювання; міміка і пантоміма, хто говорить. Вони роблять мова більш зрозумілою для оточуючих і збільшують силу її впливу на них. Крім того діалогічна мова дуже експресивна, емоційна і динамічна. Для того щоб діалог підтримувався, треба не тільки зрозуміло, чітко і ясно говорити, а й вміти слухати партнера.
Тому недолік діалогічного мовлення полягає в тому, що говорять можуть перебивати один одного, спотворювати розмову, не до кінця висловлювати свої думки.
Усне мовлення може бути, з одного боку, розмовною мовою, промовою-бесідою, з іншого - промовою, ораторським виступом, доповіддю, лекцією. З іншого боку, мова, публічний виступ, лекція, доповідь за своїм характером в деяких відносинах значно наближаються до писемного мовлення. Лекція, доповідь і т. Д. У своєму розпорядженні всі виразними засобами усного мовлення. Мова-лекція повинна поєднувати в собі особливості як усної, так і письмової мови.
Письмова мова реалізується в формі, доступній для зорового сприйняття. Вона може бути адресована конкретній людині або всім людям. Щоб зміст писемного мовлення було правильно сприйнято, необхідно вміти в розгорнутій формі описувати його.
Письмова мова має великий вплив як на життя всього суспільства, так і на окрему людину. Вона дає можливість кожній людині прилучитися до світової культури, засвоїти загальнолюдські цінності, необхідні для формування його духовного світу. Письмова мова викладається, як правило, у формі певного тексту. Для правильного сприйняття і розуміння тексту має велике значення його структура та характеристика.
З точки зору використовуваних в письмовій мові засобів, вона володіє наступними особливостями:
1) в ній використовується графічний код (писемність);
2) в ній великий значення має лексика (вибір поєднання слів), граматика і розділові знаки.
Письмова мова дає можливість розвинути інтелектуальні здібності, стати освіченою і духовно багатою людиною, пізнати природу і суспільство, бути в курсі всіх подій, що відбуваються в світі.
Внутрішнє мовлення є особливим видом мовленнєвої діяльності. Вона соціальна за своїм змістом. Твердження про те, що внутрішня мова - це мова з самим собою, не зовсім точно. І внутрішня мова здебільшого звернена до співрозмовника. Внутрішня мова може бути внутрішньої бесідою. Трапляється, особливо при напруженому почутті, що людина веде про себе внутрішню бесіду з іншою людиною, висловлюючи в цій уявній бесіді все те, що з тих чи інших причин він йому не міг сказати в реальній бесіді. Але і в тих випадках, коли внутрішня мова не приймає характеру уявної бесіди з певним співрозмовником, тоді вона присвячена роздумів, міркування, аргументації, і тоді вона звернена до якоїсь аудиторії.
Внутрішнє мовлення-бесіда (з уявним співрозмовником) часто буває емоційно насичена. Але не підлягає сумніву, що з внутрішньої промовою мислення пов'язане особливо тісно.
На основі внутрішньої мови здійснюється інтелектуальна та духовна життя особистості, проявляються її моральні погляди і переконання, мрії та ідеали, бажання і прагнення, сумніви і вірування.
Розмірковуючи сам з собою, людина переконується в істинності чи хибності своїх духовних цінностей, засуджує чи виправдовує себе, намагається зрозуміти сенс життя, приймає рішення, як жити далі, чому вірити, яким слідувати ідеалам і які цілі ставити. Використовуючи внутрішню мова, людина здійснює самонавіювання, аутогенне тренування. Під впливом самонавіювання людина може проявити таку силу духу, що здавалося б це перевершує всі можливості і ресурси людської психіки.
Крім внутрішньої і зовнішньої мови є ще егоцентрична мова.
Егоцентрична мова - мова людини, звернена на себе самого і не розрахована на будь-яку реакцію з боку оточуючих. Вона проявляється і у дорослих, і у дітей. Найчастіше цей вид мовлення проявляється у дітей середнього дошкільного віку, коли в процесі гри або малювання, ліплення вони коментують свої дії, ні до кого конкретно не звертаючись. У дорослих також іноді можна зустріти егоцентричних мова. Найчастіше це відбувається при вирішенні складної інтелектуальної задачі, в ході чого людина розмірковує вголос. Також егоцентрична мова широко застосовується при підготовці до усної виступу з метою попереднього промовляння (репетиції) його змісту, при закріпленні засвоєної інформації.
Від внутрішнього мовлення можна перейти до зовнішньої. Для цього треба змінити структуру висловлювання і знайти нові форми вираження її змісту. Тобто треба перейти від стисненого та згорнутого у внутрішній мові висловлювання до розгорнутого, повествовательному висловом, зрозумілому для інших людей. Але це не завжди вдається. Відомо, наприклад, які муки відчуває людина, намагаючись знайти найбільш підходящі слова для вираження своїх думок, знань, почуттів та інших психічних станів.
Ірина Базан
Література:Р.С.Немов «Психологія», кн.1С.Л.Рубінштейн «Основи загальної психології»П.А.Сорокун «Загальна психологія»Поділитися "Види мови"