Інтелект і творчість. Питання психологічної науки

творче мислення служить основним проявом обдарованої особистості - з цим згодні всі психологи. Але немає єдиного підходу до виділення й оцінки факторів його розвитку в зв'язку з розвитком особистості, немає ясності в первісному співвіднесенні понять творчий інтелект і творча особистість.

Інтелектом в психології прийнято вважати форму організації індивідуального ментального досвіду. Інтелектуальна обдарованість - це рівень розвитку і тип організації індивідуального ментального досвіду, які забезпечують можливість творчої інтелектуальної діяльності, тобто діяльності, пов'язаної зі створенням нових ідей, використанням нестандартних підходів до вирішення проблем, відкритістю суперечливим аспектам ситуації і т.д.

Творче сприйняття дійсності носить назву креативності. Тобто здатності до породження оригінальних ідей і використання нестандартних способів інтелектуальної діяльності.

Творчість як наукова проблема вивчається в психології порівняно давно і не випадково вважається однією з найсерйозніших областей теоретичного і експериментального дослідження. У цій проблемі в тій чи іншій мірі представлені питання активності психічного відображення, продуктивності діяльності людини, природи здібностей, їх соціальної та біологічної зумовленості.

Багато в чому нерозробленість конкретної наукової проблематики в області психології творчості, пов'язана зі складнощами методологічного властивості, які, як правило, часто вже не усвідомлюються і в силу цього недооцінюються.

При всьому різноманітті підходів і позицій, відмінність контекстів, в яких описується картина творчої діяльності, багатство аргументів на користь тієї чи іншої точки зору, практично у всіх роботах виділяються відомі з кінця XIX в. три основні фази, або стадії вирішення так званих творчих задач, які пропонуються випробуваному в якості «стимульного» матеріалу. Перша за змістом являє собою спроби використовувати накопичений досвід в пошуках рішення задачі. Якщо завдання не вирішується, про що свідчать «проби і помилки», що є наочною ілюстрацією характеру діяльності на цій стадії, виникає друга стадія, коли в діяльності настає більш-менш явно виражена пауза. Ряд авторів вважають, що протягом цієї паузи здійснюється якась прихована, але психологічно важлива робота - «інкубація», або «дозрівання» ідеї. Потім настає третя стадія, коли несподівано для самої людини, часом в самій невідповідної обстановці виникає ідея вирішення що стоїть перед ним проблеми, відбувається так зване осяяння - інсайт. Як правило, подібний стан емоційно переживається дуже гостро; це дає багатьом психологам підставу вважати, що необхідну, якщо не визначальну, роль у творчості грають не стільки інтелектуальні можливості людини, скільки його емоції і почуття, які виступають основним фактором смислової організації і регуляції поведінки.

Далі, як вважають багато дослідників, йде лише «доведення» знайденого рішення, його «оформлення», перевірка наслідків, розробка деталей, аналіз умов впровадження результатів і т.п.

Творчий пізнавальний процес, як встановлено в дослідженнях продуктивного мислення, спирається на пошуково-дослідницьку активність, що забезпечує виявлення проблем та розкриття їх суті, прогнозування невідомого та способів його досягнення, оцінку наявних відомостей і одержуваних результатів з точки зору що стоять цілей. Перевірка гіпотез і припущень, що призводить до перетворення уявлення про вихідної ситуації за рахунок залучаємо при цьому нового знання, забезпечує саморегуляцію процесу.

Рішення проблеми виникає при виявленні істотних для даної проблемної ситуації відносин між її елементами, але не грають такої ролі в інших, звичних місцях, де це бар'єри минулого досвіду. У зв'язку з цим особливого значення в творчому процесі набуває образне уявлення ситуації, що спирається на уява і дає початок інтуїтивним припущенням і гіпотезам, не усвідомлював до певного моменту рішень. Використовувані уявою асоціації та аналогії призводять до породження нових оригінальних комбінацій та поєднань, які лягають в основу відкриттів і винаходів. Можливість породження безлічі різних ідей з даного джерела інформації, названа Дж. Гілфорда дівергентним мисленням, розглядається як провідна риса творчого процесу. З неї випливають такі прояви творчості, як здатність розглядати проблему під різними кутами, вводити її в різні контексти. Відповідно до цього творче мислення оцінюється по гнучкості і легкості породження пов'язаних з проблемою ідей в залежності від різноманітності та кількості цих ідей.

Разом з тим дивергентность мислення підсилює значення оціночних компонентів у творчому процесі, що забезпечують вибір відповідає умовам і вимогам завдання рішення. Необхідність вибору рішення приводить до такої характеристики творчості, як точність, варіантами прояви якої виступають розробленість ідеї і переформулювання проблеми. Згідно найбільш поширеній погляду, творчий результат характеризується новизною, або оригінальністю, і відповідністю поставленим проблемою цілям.

Творчий процес починається з появи проблеми. Можливість виявлення проблем, як і продуктивний шлях їх вирішення, залежить від внутрішньої мотивації особистості. Було показано, що для розгортання пошуково-дослідницької активності необхідно особистісне прийняття ситуації як проблемної, іншими словами, внутрішня особистісна потреба в яких бракує знаннях перетворює ситуацію в проблемну. У тих випадках, коли внутрішня - обумовлена ​​самою виконуваної діяльністю і інтересом до предмету - пізнавальна мотивація відсутня, також відсутні не тільки самостійне виявлення проблем, а й пошук рішення проблем.

Д.Б. Богоявленська розглядає нестимульований ззовні продовження мислення за межі заданих вимог, т. Е. Прояв внутрішньої пізнавальної мотивації, як основну рису, що дозволяє діагностувати творчу особистість.

Як показують дослідження в галузі психології творчості, досягнення творчих результатів пов'язане з проявом певних властивостей мислення, які сприймаються як характерні риси творчої особистості.

Однією з провідних рис, слідом за К. Роджерсом, визнається відкритість, що означає готовність до сприйняття нового і прагнення до дослідження проблеми та пошуку рішення. І навпаки, закритість призводить до найбільш простим і очевидним рішенням, лежачим на поверхні. Закритість накладає передчасні обмеження на процес творчості: незвичайні ідеї відкидаються як неможливі, їх розвиток і розробка припиняються.

Відкритість новому дозволяє творчим людям більш повно використовувати наявну в їх розпорядженні інформацію, розширюючи область пошуку рішення. Вона пов'язана також з гнучкістю мислення, що забезпечує свободу в перенесенні досвіду і знань в нові ситуації.

Не менш важливою рисою є можливість творчої особистості діяти в умовах невизначеності. Невідоме виступає спочатку у вигляді розпливчастого освіти, гіпотезам і здогадів також властива частка невизначеності, яка усувається по мірі їх розробки, приводячи до перевизначення проблеми. Для творчої особистості характерно також прагнення докопуватися до суті проблеми, з'ясовувати дійсні причини явищ.

Таким чином, творчий шлях пізнавального процесу припускає внутрішню пізнавальну мотивацію як основна умова, необхідне для прояву особистістю своїх творчих можливостей: «пусковий механізм» творчого процесу і самі ці можливості для виявлення проблем, пошуку оригінального рішення і саморегуляції процесу, образних уявлень і уяви.

Цей шлях є основою розвитку обдарованості.

Структура творчої обдарованості як компоненти включає:

• домінуючу роль пізнавальної мотивації,
• дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, у постановці і вирішенні проблем,
• можливості досягнення оригінальних рішень,
• можливості прогнозування і передбачення,
• здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

Попри всю різноманітність в прояві творчої обдарованості її загальним виразом стосовно дитячому віку служить випереджаючий розвиток.

Істотна роль в творчому пізнавальному розвитку належить процесу розуміння, багато в чому ототожнювали гештальтпсихологами з продуктивним мисленням. В ході розуміння здійснюється пошук зв'язку між елементами матеріалу, обумовленої їх ставленням до стоїть завдання, що веде до виявлення проблем. Осмислення матеріалу в системі його внутрішніх взаємозв'язків дозволяє визначити суть виниклих труднощів. Усвідомлення понятого становить провідне ланка в саморегуляції творчого процесу.

Д.Б. Богоявленська виділяє і розглядає інтелектуальну активність в якості одиниці аналізу творчості. Вона докладно розбирає часто вживане в літературі суперечливі поняття «інтелектуальна активність», яке вона сама трактує в аспекті «ініціативи». Таке трактування дуже точно, ємко і повно відображає сутність даного явища: саме міра ініціативи і визначає рівень інтелектуальної активності.

У дослідженні Д.Б. Богоявленської проблема творчості поставлена ​​і експериментально вирішена не тільки як проблема інтелекту, продуктивного мислення, а як проблема особистості. Д.Б. Богоявленська пише, що інтелектуальна активність - це інтегральне утворення, яке проявляється в пізнавальній діяльності, що виходить за межі вимог даної проблемної ситуації. Вона розкриває структуру інтелектуальної активності, до якої входять як розумові здібності, так і мотиваційні чинники. Діалектична взаємодія цих двох підсистем дає в підсумку то властивість особистості, яке і визначає індивідуальний рівень інтелектуальної активності. На великому експериментальному матеріалі переконливо показано, що розумові здібності діють, лише заломлюючись через мотиваційну сферу особистості, яка може або стимулювати, або гальмувати прояв цих здібностей.

Таким чином, стара проблема єдності афекту та інтелекту ні в одному дослідженні останніх років не виступила так чітко, а головне, так експериментально розроблено, як в дослідженні Богоявленської.

Дослідження автора показали, що для формування творчої активності недостатньо забезпечити операциональную сторону діяльності, тобто сформувати у людини певні знання, вміння і навички. Якщо інтелектуальна активність являє собою єдність інтелектуальної та мотиваційної сфер особистості, то проблема формування творчості неминуче піднімає проблему морального виховання.

Такий підхід до творчості дозволяє намітити основи нового наукового напрямку, який можна було б назвати педагогікою творчої активності особистості, так як фундамент такої активності закладається ще в дошкільні роки, і дуже важливо побудувати єдину систему формування творчої особистості.

В наші дні як ніколи гостро стоїть завдання формування з самого раннього віку творчих здібностей. Про це багато говорять і пишуть як в загальнодоступній, так і в спеціальній літературі, часто вже не розкриваючи самого змісту творчості і творчих здібностей.

Дана публікація складена на основі огляду статей журналу "Питання психології" за останні 10 років.