Дебет-Кредит № 05 :: Складання калькуляцій та визначення ціни

Дебет-Кредит № 05 (30.1.2006)
Суть справи :: Бухгалтерський облік

Увага! архівна публікація

Ця сторінка містить давню архівну публікацію бухгалтерського тижневика "Дебет-Кредит", яка в даний час, цілком можливо, втратила актуальність і може не відповідати чинним нормам бухгалтерського і податкового обліку.
Для роботи з актуальними матеріалами журналу перейдіть до ONLINE.dtkt.ua
або виберіть потрібний вам розділ ДК-порталу у верхньому рядку навігації.

Звітні калькуляції можуть додатково підтверджувати факт використання запасів у господарській діяльності платника податку на прибуток. Однак правила податкового обліку не вимагають від платника їх складання. Але для цілей бухгалтерського та управлінського обліку дані калькуляції є об'єктивним обгрунтуванням договірної ціни, а також джерелом інформації для аналізу показників діяльності підприємства. У даній статті ми спробуємо розглянути, які витрати мають місце в структурі продажної вартості.

На підставі ст. 8 Закону про бухоблік підприємство самостійно розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Управлінський облік в основному полягає в обліку і контролі за витратами підприємства. Процес визначення (обчислення) собівартості конкретного об'єкта витрат називається калькулированием. Об'єктом витрат (одиницею калькулювання) можуть бути: одиниця або партія продукції, робота, послуга, продуктова лінія, структурний підрозділ, вид діяльності підприємства, власне клієнт, будь-який інший предмет або сегмент діяльності, що вимагає вимірювання витрат.

Нагадаємо, що на практиці виділяються дві системи калькулювання витрат на продукт: калькулювання повних ( «поглинених») витрат і калькулювання змінних витрат. Поняття повної (економічної) собівартості використовується виключно з метою ціноутворення. При калькулюванні повних витрат всі витрати на виробництво, як переменние1, так і постоянние2, включаються в собівартість продукції. Таким чином, собівартість одиниці продукту включає: прямі витрати на матеріали, прямі витрати на оплату праці і всі постійні витрати. При калькулюванні змінних (прямих) витрат в собівартість продукту включаються лише змінні витрати. А витрати, що визначаються потужністю (постійні), трактуються як витрати періоду і включаються до складу витрат у тому періоді, в якому вони були понесені.

Співвідношення між витратами і об'єктом витрат

Залежно від характеру участі в процесі виробництва продукції (надання послуг) витрати діляться на основні (прямі) і накладні (непрямі). Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій по виробництву продукції (робіт, послуг), а накладні - з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху тощо), галузі чи господарства в цілому. Прямі витрати (direct cost) - це витрати ресурсів (капіталу, робочої сили, матеріалів) або діяльності (наприклад, з транспортування), які придбаваються для конкретного об'єкта витрат або використовуються (споживаються) цим об'єктом. Наприклад, якщо об'єктом віднесення витрат є послуга з перевезення, то одним з видів прямих витрат буде вважатися вартість бензину, що використовується для здійснення цього перевезення. А якщо найняти менеджера, який керуватиме виключно наданням послуг з перевезень вантажів, то його заробітна плата буде враховуватися як прямі витрати на оплату праці щодо такого об'єкта калькулювання, як перевезення вантажу. Прямі витрати означають, що ресурс, який створив ці витрати (пальне), був придбаний для єдиного об'єкта віднесення витрат - доставки вантажу (для виконання конкретного замовлення клієнта).

До непрямих витрат (indirect cost) відносяться витрати, пов'язані з випуском (наданням) одночасно кількох або всіх видів продукції (послуг) одного і того ж суб'єкта господарювання. Наприклад, сума орендної плати за автобус, який використовується для здійснення різних видів перевезень (як по Україні, так і за кордон), відноситься до непрямих витрат, оскільки цей автобус використовується спільно більш ніж одним об'єктом витрат.

Незважаючи на те, що виробничі витрати - найбільш істотний компонент повних витрат, невиробничі витрати, такі як витрати на розробку, впровадження, реалізацію, маркетинг, дистрибуцію, логістику, є досить великими і вимагають оцінки при встановленні ціни і розрахунку прибутку. Якщо будь-які з цих витрат:

а) безпосередньо пов'язані з виконанням конкретного замовлення (виготовленням продукції) або

б) окреме відшкодування цих витрат за умовами договору з клієнтом покладено на замовника,

- то такі витрати можуть бути визнані витратами на продукт (на замовлення) і включатися до вартості цього об'єкта витрат з використанням бази розподілу.

Порядок віднесення непрямих витрат до складу продажної вартості продукції (робіт, послуг) залежить від обраного підприємством методу розподілу витрат між об'єктами калькулювання і плановими (звітними) періодами. Для розподілу непрямих невиробничих витрат на конкретний продукт діяльності (виріб, роботу, послугу) також вибирається база розподілу (як і для розподілу загальновиробничих витрат).

Ставкою розподілу накладних витрат буде відношення суми накладних витрат до бази їх розподілу (машино-годин, людино-годин, кількості продукції, кількості налагоджень, технологічних стадій і т.п.). Якщо підприємство групує витрати за окремими видами робіт, то спочатку доцільно визначити питому вагу тих чи інших накладних витрат, що припадає на кожен окремий вид робіт.

Варто окремо зазначити адміністративні витрати, деякі витрати на збут (на проведення рекламних кампаній) і фінансові витрати. Такі витрати забезпечують функціонування підприємства в цілому і не залежать від обсягу діяльності (обсягу випуску) і не пов'язані з кількістю клієнтів або виготовленої продукції. І тому витрати на такі види діяльності (підтримують бізнес) не розподіляють на об'єкти віднесення витрат.

Прикладом витрат, що не розподіляються, можуть бути також деякі витрати майбутніх періодів (витрати на створення веб-сайту, маркетингові витрати довгострокового характеру). Або, наприклад, витрати на рекламу продукції, ще не надійшла в продаж. Такі витрати будуть включатися до витрат на збут в той період, в якому розпочато продаж нової продукції.

Інвестиційні витрати відображаються в собівартості через амортизаційні відрахування. Витрати операційної діяльності, пов'язані з вмiстом не задіяних для виконання замовлення (виготовлення виробу) механізмів та інших необоротних активів, відносяться на зменшення фінансових результатів від операційної діяльності.

методи калькулювання

Найчастіше для обчислення собівартості випущеної продукції і наданих послуг (виконаних робіт) використовуються такі методи калькулювання, як попроцессний і позамовний. Попроцессного калькулювання характерно для великого серійного виробництва. Цей метод дозволяє розраховувати і розподіляти рівну кількість витрат на кожен продукт. Позамовному калькулювання використовується на підприємствах, котрі тлумачать кожне замовлення як самостійну одиницю випуску. Даний метод зручний у випадках, коли необхідно оцінити і надати обґрунтування ціни виконання замовлення.

Суми прямих витрат можна оцінити виходячи з інженерно-технологічних специфікацій, розроблених технічних умов або шляхом проведення аналогії з подібними стандартними продуктами. При позамовному калькулюванні ведеться детальний облік руху витрат по кожному замовленню (роботі, контрактом, партії виробів). Витрати на кожен незакінчений замовлення враховуються як незавершене виробництво. Вартість виконаного замовлення (готової і проданої продукції) обліковується як собівартість реалізованої продукції.

Варто звернути увагу на третій підхід до управління витратами - це калькулювання на основі діяльності. Прикладами видів діяльності тут можуть бути: створення товарних запасів в магазинах; управління виробничими циклами; налагодження машин; збірка продукції; опрацювання замовлень клієнтів; контроль якості і т.п. Традиційні методи калькулювання використовують реальні підрозділи або центри витрат для накопичення і перерозподілу витрат. Метод калькулювання на основі діяльності використовує види діяльності (процеси) замість центрів витрат. При цьому витрати допоміжного підрозділи не розподіляються на виробничі цехи, а замість цього визначається, в яких видах діяльності беруть участь ресурси допоміжного підрозділу. Витрати цих ресурсів належать до видів діяльності виходячи з того, яка їх кількість необхідно (або використовується) для виконання (функціонування) певних видів діяльності (операцій).

По суті, всі ці три методи обліку витрат і калькулювання собівартості працюють однаково. Перш за все створюються статті витрат, а потім ці витрати розподіляються між обслуговуючими підрозділами, виробничими центрами або видами діяльності. У свою чергу, ці розподілені витрати потім відносяться на об'єкти витрат.

Інформація про собівартість у фінансовій звітності

У бухгалтерському обліку використовуються поняття «виробнича собівартість» (п. 11 П (C) БО 16) і «виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)» і / або «собівартість реалізованих товарів» (п. 19 П (С) БО 3 ). Зокрема - для визначення валового фінансового результату (прибутку або збитку), що приводиться в рядку 050 або 055 форми №2 «Звіт про фінансові результати», де суму чистого доходу (стор. 035) порівнюють з виробничою собівартістю реалізованої продукції (робіт, послуг) . Частина витрат на продукт, віднесених на фактично реалізовану за певний період продукцію у вигляді собівартості реалізованої продукції, відображається у рядку 040 звіту про фінансові результати. А решта витрати на продукт належать на продукцію, яка знаходиться в запасах і відбивається в балансі за статтею запасів.

Для визначення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) П (С) БО 16 пропонує наступну формулу:

Фактична собівартість
реалізованої
продукції
(робіт, послуг)=Виробнича собівартість
реалізованої продукції+Нерозподілені
загальновиробничі витрати+Понаднормативні
виробничі расходи3
(негативні відхилення).

Нагадаємо, що в п. 11 П (С) БО 16 зазначені такі групи витрат виробничої собівартості:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до п. 16 П (С) БО 16, розподіл загальновиробничих витрат на продукцію, роботи, послуги, вироблені підприємством, здійснюється з використанням бази розподілу. Наприклад, пропорційно сумі заробітної плати працівників, зайнятих виготовленням продукції, виконанням відповідних робіт (наданням послуг). При цьому:

- змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат (калькулювання) виходячи з фактичної потужності звітного періоду (пропорційно відвантаженої продукції);

- постійні загальновиробничі витрати розподіляються відповідно до нормальної виробничої потужністю предпріятія4.

Витрати, які не можна прямо віднести на конкретний виріб, тобто непрямі, до собівартості реалізованої продукції не включають (п. 17 П (С) БО 16). До цих витрат відносяться:

1) загальногосподарські (адміністративні), перераховані в п. 18 П (С) БО 16;

2) витрати на збут (п. 19 П (С) БО 16);

3) інші операційні витрати (перераховані в п. 20 П (С) БО 16).

Зазначені витрати (як витрати періоду) відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Як випливає з форми №2 «Звіт про фінансові результати», вищезгадані витрати відшкодовуються за рахунок валового прибутку, закладеної в ціні.

Калькулювання на підприємстві

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно, так само, як і перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат. Розроблена економістом номенклатура статей витрат фіксується в наказі про облікову політику. Залежно від виду діяльності підприємства, а також особливостей виготовлення і реалізації конкретного продукту підприємство затверджує свої складові виробничої собівартості. В одну статтю витрат можуть включатися складові будь-якого елементу витрат або декількох елементів (матеріальні витрати, витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати). Як статті калькуляції підприємство може виділити витрати по окремих дільницях господарювання, зведені для визначення собівартості кожного окремого виду робіт.

На нашу думку, якщо проводиться один вид продукції, то всі фактично понесені витрати, пов'язані з виробництвом, можна визнати прямими (умовно прямими), тобто не виділяти окремо постійні. Якщо ж загальновиробничі витрати прямо віднести до певних видів продукції (робіт, послуг) неможливо, їх розподіляють:

- або в відповідно до питомої ваги планової суми таких витрат у загальній сумі планової собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг);

- або виходячи з питомої ваги виручки від продажу цього виду продукції (робіт, послуг) в структурі всіх доходів підприємства;

- або виходячи з трудомісткості робіт (коли за базу розподілу беруть основну заробітну плату працівників, зайнятих виконанням (наданням) відповідних робіт (послуг);

- або пропорційно часу роботи обладнання (машино-години).

Ставка розподілу таких непрямих витрат, як, наприклад, на ремонт і технічне обслуговування обладнання, повинна визначатися нормальним, а не фактичним рівнем використання потужностей (доступних необоротних ресурсів). Такий нормальний рівень доцільно вимірювати в наявному кількості машино-годин на рік.

Повна собівартість і ціна

Сукупні прямі витрати на матеріали, оплату праці (основна заробітна плата виробничого персоналу) і непрямі накладні витрати, віднесені на продукт (непрямі витрати на допоміжні види діяльності), складають повну собівартість об'єкта калькуляції.

Не останнє місце в структурі відпускної ціни займає прибуток. Для включення цієї категорії в ціну необхідно розрахувати величину відсотка надбавки до бази витрат. Для цього застосовують метод встановлення ціни на основі витрат, відомий як ціноутворення за принципом «витрати плюс». Величина відсотка надбавки обґрунтовується бажаної рентабельністю продажів (чистий операційний прибуток, поділена на обсяг продажів) і очікуваної нормою рентабельності капіталу предпріятія5. Крім того, норма надбавки повинна враховувати витрати корпоративного рівня (адміністративні витрати і витрати на збут, що не відносяться безпосередньо на продукт), витрати на сплату податків (зборів), що мають характер податку з обороту (наприклад, на сплату акцизного збору, встановленого у відсотках до обороту).

Отже, загальна сума всіх витрат (повної собівартості) і надбавки складе ціну виробу (послуги), тобто вартість об'єкта калькулювання.

Будова і структурні елементи повної собівартості і ціни реалізації покажемо на схемі.

У бухгалтерському обліку інформацію про виробничу собівартість ми накопичуємо на рахунку 23 «Виробництво», за дебетом якого протягом місяця збираються всі прямі витрати, а в кінці місяця списуються загальновиробничі витрати і втрати від технологічного браку. Зворотні (зворотні) відходи за кредитом рахунка 23 оприбутковуються на рахунок обліку запасів. Готова продукція за кредитом рахунка 23 оприбутковується в дебет субрахунка 26 «Готова продукція» за фактичною виробничою собівартістю. Виробнича собівартість реалізованої продукції відображається за кредитом субрахунка 26 в кореспонденції з дебетом субрахунка 901 «Собівартість реалізованої готової продукції». Якщо готова продукція, товари і т.п. відвантажені до переходу до покупця ризиків і вигод, пов'язаних з правом власності на них, то їх собівартість відображають на окремих субрахунках відповідних рахунків обліку запасів.

Сюди ж, в дебет субрахунками 901, спісуються Загальновиробничі витрати ПЕРІОДУ (субрахунок 91). Закривається субрахунок 901 в дебет субрахунка 791 «Результат операційної діяльності». Крім того, в дебет рахунку обліку фінансових результатів списуються адміністративні витрати, витрати на збут та інші. Таким чином, виражені в грошовій формі сукупні поточні витрати звичайної діяльності підприємства відображаються на рахунку 79.

Розглянемо приклад розподілу витрат і визначення ціни.

Приклад 1 Підприємство займається виготовленням меблів на замовлення і обрало позамовний метод калькулювання. За період були виконані два замовлення. Необхідно визначити, скільки загальновиробничих витрат припадає на одне замовлення. За базу розподілу візьмемо прямі матеріальні витрати. Ставкою (коефіцієнтом) розподілу в даному випадку буде ставлення акумульованих в одну групу загальновиробничих витрат до сукупності прямих витрат.

Згідно з актом на оприбуткування готової продукції і списання матеріалів (на замовлення №1), на виготовлення виробу А використано матеріалів на суму 500 грн, а на виріб Б (на замовлення №2) - на суму 600 грн (враховуються відпущені зі складу матеріали мінус вартість матеріалів, що залишилися на кінець місяця в незавершеному виробництві).

Амортизація основних засобів цеху - 70 грн.

Витрати на утримання виробничих приміщень (опалення, освітлення, інші) - 150 грн.

Оплата праці загальновиробничого персоналу (прибиральниці) - 300 грн.

Відрахування на соціальні заходи (умовно) - 100 грн.

Всього сума загальновиробничих витрат основного цеху становить 620 грн. Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно вартості витраченого сировини представимо в таблиці 1.

Приклад 2 Загальна сума витрат на забезпечення робочих креслень, маршрутизації обробки для кожної деталі і т. П. Становить 15 тис. Грн на рік. В кінці періоду загальна сума сформованих на рахунку 92 загальнодержавних витрат списується на фінансові результати. Але з метою калькулювання розрахуємо частку таких адміністративних витрат, що припадає на виготовлення, наприклад, м'якої частини меблів.

Сума всіх прямих виробничих витрат цеху, що займається виготовленням м'якої частини, становить 77 тис. Грн, а прямі витрати цеху по збірці інших меблів - 55 тис. Грн. База розподілу, що складається з суми прямих витрат одного і іншого цеху, - 132 тис. Грн. Отже, частина адміністративних витрат, яка припадає на виконання робіт з виготовлення м'якої частини, складе 0,583 (77000: 132000), або 8745,00 грн (15000,00 грн х 0,583). Відповідно коефіцієнт адміністративних витрат, які будуть включатися в собівартість робіт з виготовлення м'яких меблів, складе 0,11357 (8745,00: 77000,00), або 11,36%. Помноживши цей коефіцієнт на суму прямих витрат, наприклад вартість сировини, використаного для конкретного замовлення, отримаємо суму адміністративних витрат, що припадає на обслуговування цього замовлення.

Аналогічно можна визначити ставку інших операційних витрат (для використання цих даних при заповненні калькуляційного розрахунку припустимо, що інших операційних витрат підприємство в цьому періоді не планує).

Приклад 3 Нормальна сума витрат на обслуговування клієнтів становить 3 тис. Грн на рік. Використовуючи коефіцієнт 0,583, можемо визначити, яку частину цих витрат потрібно буде віднести на собівартість виконання робіт з виготовлення м'якої частини. Ця сума складе 1749,00 грн (3000 х 0,583). Необхідно визначити нормальну ставку цих накладних витрат, що припадає на одиницю роботи основних працівників. Тому за основу розподілу візьмемо фонд оплати праці основних працівників, що займаються виготовленням м'яких меблів. Нехай підприємство витрачає на оплату праці столярів цього цеху 100 тис. Грн на рік. Отже, коефіцієнт розподілу витрат на обслуговування клієнтів складе 0,0175 (+1749: 100000).

У таблиці 2 на с. 27 складемо калькуляційний розрахунок собівартості виробу А, використовуючи вже зроблені розрахунки. При цьому норму надбавки для прикладу візьмемо за 20% і припустимо, що підприємство є платником податку на прибуток і ПДВ на загальних підставах.

Після визначення бази для нарахування податку на прибуток підприємств можна розрахувати суму витрат з податку на прибуток шляхом застосування ставки 25% до суми прибутку. Планову обліковий прибуток підприємства визначають, базуючись на інвестиційному бюджеті, плани щодо створення спеціальних резервних фондів і необхідного рівня прибутку, яка буде забезпечувати прибутковість інвестиційного капіталу.

Якщо суму запланованої облікового прибутку (431,00 грн) розділити на 0,75 (1 - ставка прибутку 0,25), то отримаємо суму, яка буде обкладатися податком на прибуток (574,66 грн). Для включення в ціну витрат з податку на прібиль6 по цій розрахованій сумі (сумі облікового прибутку) знайдемо 25%. Отже, в нашому прикладі в ціні доцільно додатково передбачити 143,66 грн витрат з податку на прибуток.

Підприємства- «єдиноподатники», що визначають 6% від суми виручки з ПДВ, на нашу думку, зможуть передбачити в калькуляції продажної ціни лише ту частину витрат на сплату єдиного податку, яка припадає на загальну суму витрат на виріб і прибутку.

Наприклад, якщо сума витрат за статтями калькуляції (повна собівартість + прибуток) становила 200,00 грн, то розрахувати і закласти в ціну витрати на сплату єдиного податку ми зможемо в наступному сумі: 200: 0,94 х 6% = 12,76 грн . Відпускна ціна в такому випадку складе 212,76 грн без ПДВ. З огляду на те, що базою оподаткування єдиним податком буде сума з ПДВ (255,31 грн), то не враховані в калькуляції витрати на сплату єдиного податку становитимуть 2,56 грн. Однак понад 83% витрат на сплату єдиного податку будуть закладені в відпускну ціну.

Якщо ціна на ринку встановлюється на підставі попиту і пропозиції, метою оцінки витрат є рішення про те, чи буде існуючий продукт рентабельним при определеной ринковій ціні. Використовуючи дані зведеного обліку витрат складають звітні калькуляції фактичної собівартості. Оскільки в звітної калькуляції на підставі первинних документів (звітів цехів, відомостей, актів, карток аналітичного обліку) відображається витрачання матеріальних цінностей, то, використовуючи ці дані, можна визначати собівартість запасів в залишках готової продукції на кінець звітного періоду.

схема

Таблиця 1

Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно вартості витраченого сировини (за даними прикладу 1)

Об'єкт витратСума прямих витрат, грнКоефіцієнт розподілуРозрахунокРозподілені загальновиробничі витрати, грн

Для вироби А 500,00 0,5636 (620 1100) 0,5636 х 500 281,82 Для виробу Б 600,00 0,5636 х 600 338, 18 Разом: 1100,00 620,00

Таблиця 2

Калькуляційний розрахунок собівартості виробу А (за даними прикладів 1, 2, 3)


п / пСтатті калькуляціїПервинні документи та порядок обчислення показниківСума, грн

1. Матеріали Карта аналітичного обліку витрат на виробництво 500,00 2. Покупні комплектуючі вироби Рахунок стороннього підприємства 200,00 3. Заробітна плата працівників виходячи з трудомісткості робіт Відомість нарахування заробітної плати 800,00 4. Відрахування до Пенсійного та інших соціальних фондів 800,00 х 37,8% (умовно) 302,40 Всього прямих витрат 1802,40 5. Загальновиробничі витрати Карта аналітичного обліку витрат на виробництво

(500,00 х 56,36%)

281,80 Виробнича собівартість виробу А (1802,40 + 281,80) 2084,20 6. Витрати на забезпечення робочих креслень і маршрутизації обробки (коефіцієнт 0,1136) 500,00 х 0,1136 (або 11,36%) 56 , 80 7. Витрати на обслуговування клієнтів (коефіцієнт 0,0175) 800,00 х 0,0175 14,00 Операційна собівартість (2084,20 + 56,80 + 14,00) 2155,00 8. Прибуток (надбавка) (2155 , 00 х 20%) 431,00 Загальна вартість (2155,00 + 431,00) 2586,00 9. ПДВ 2586,00 х 20% 517,20 Відпускна ціна виробу з ПДВ (2586,00 + 517,20) 3103 , 20

1 Перемінними (гнучкими) називаються витрати, величина яких змінюється прямо пропорційно зміні обсягу діяльності.

2 Витрати, які ототожнюються з ресурсами із заданою потужністю. Це так звані заплановані витрати, які могли б бути понесені при нульовому обсязі діяльності.

3 «Наднормативні витрати включаються в собівартість, якщо такі витрати не пов'язані з недостачами, псуванням, нетехнологічним використанням та порушенням правил зберігання, за рішенням уповноваженої особи (керівника) підприємства» (лист Мінфіну від 15.04.2005 р №31-04220-20- 17/6687).

4 Нормальна потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, який може досягатися за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва (виробнича програма).

5 Норма рентабельності (облікова ставка доходу) - це відношення чистого прибутку до суми інвестицій. При обчисленні облікової норми рентабельності використовують середньорічну прибуток і середній рівень інвестицій.

6 Оцінка суми витрат з податку на прибуток не буде точною, якщо підприємства, зокрема, не будуть враховувати в розрахунках наявність постійних різниць між обліковим та податковим прибутком.

Нормативна база

  • Закон про бухоблік - Закон України від 16.07.99 р №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
  • Закон про прибуток - Закон України від 28.12.94 р №334 / 94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».
  • П (С) БО 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р №318.
  • П (С) БО 3 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.99 р №87.
  • Інструкція - Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.99 р №291.

Номенклатура статей витрат

Перелік статей витрат може мати наступний вигляд:

  • сировину і матеріали (мінус зворотні відходи); паливо і мастильні матеріали; покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби (з урахуванням транспортно-заготівельних витрат);
  • прямі витрати на оплату праці (основна, додаткова заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим виготовленням продукції або наданням послуг (виконанням робіт);
  • відрахування на соціальні заходи щодо заробітної плати основних виробничих робітників;
  • втрати від технічно неминучого браку;
  • роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій, які можна безпосередньо віднести до об'єкта витрат;
  • витрати на експлуатацію та ремонт необоротних активів, які використовуються у виробництві;
  • загальновиробничі витрати на управління і обслуговування виробництва; на організацію робіт і вдосконалення технології; на здійснення заходів з охорони праці (наприклад, вартість спецодягу та спецвзуття, що видаються працівникам).

Любов Прийма, «Дебет-Кредит»

«Брудний» збір - звітуємо за 2005 рік   Суть справи :: Бухгалтерський облік   Одним зі «специфічних» зборів, обов'язок сплати яких поширюється мало не на всіх, є збір за забруднення навколишнього середовища «Брудний» збір - звітуємо за 2005 рік
Суть справи :: Бухгалтерський облік
Одним зі «специфічних» зборів, обов'язок сплати яких поширюється мало не на всіх, є збір за забруднення навколишнього середовища. Рік тому ми вже писали про заповнення розрахунку цього збору1. Зараз нагадаємо лише основні моменти його .....

Питання обліку запасів   № 20 (18 Питання обліку запасів
№ 20 (18.5.2015) :: Суть справи :: Бухгалтерський облік
З початку 2015 року сума податку на прибуток визначається на підставі даних
бухгалтерського обліку. У зв'язку з цим податківці отримали право перевіряти
правильність ведення бухобліку, правильність і повноту визначення доходів,
витрат і фінансовог ...

Продаж автомобіля фізособі   № 20 (18 Продаж автомобіля фізособі
№ 20 (18.5.2015) :: Суть справи :: Бухгалтерський облік
Звичайна господарська операція: юрособа продає легковий автомобіль -
основний засіб - фізособі. Але в зв'язку з нею у бухгалтерів виникає
безліч питань, особливо в світлі постійно мінливого законодавства.
Відповіді на багато з таких в ...