5.6 Фінансова санація і банкрутство підприємств

Термін «санація» походить від латинського "sanare" і перекладається як "оздоровлення" або "одужання". Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, яка здійснюється для запобігання банкрутству підприємств та оздоровлення фінансово-господарського становища боржника. Санація може відбуватися шляхом:

1) злиття підприємства з більш потужною компанією;

2) випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;

3) збільшення банківських кредитів і урядових субсидій;

4) перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову і т.п.

Окремі економісти з санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги. Але це є не зовсім виправданим, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є і мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Метою фінансової санації є покриття поточного збитку і усунення причин його виникнення, збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і т.п.

Рішення про проведення санації приймається, як правило, в таких випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який знаходиться в кризі, коли існує реальна загроза оголошення його банкрутом.

2. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк має право щодо клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції і т.п.

3. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств, якщо мова йде про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств, Агентство уповноважене здійснювати управління його майном і розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

4. З ініціативи Національного банку України, якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.

Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням господарського суду (як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).

Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Суть стратегії санації полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та оптимальної політики капіталовкладень.

Згідно обраної стратегії розробляють комплекс санаційних заходів, який включає:

• техніко-економічне обґрунтування санації;

• реструктуризацію підприємства;

• перепрофілювання виробництва;

• закриття нерентабельних виробництв;

• розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей санації;

• конкретні методи і графіки мобілізації фінансового капіталу;

• ліквідацію дебіторської заборгованості;

• продаж частини майна боржника;

• строки освоєння інвестицій та терміни їх окупності;

• оцінку ефективності санаційних заходів.

Якщо протягом 6-ти місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль якості реалізації запланованих заходів, яка покладається на керівні служби підприємства.

Рішення про проведення санації підприємства або його ліквідацію приймається на підставі висновків санаційного аудиту, основною метою якого є оцінка придатності підприємства для санації, тобто визначення глибини фінансової кризи та виявлення можливостей його подолання.

Мета санації вважається досягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутом) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

Санація вводиться на строк, не більше 12-ти місяців.

Основними фінансовими джерелами санації підприємств є.

Внутрішні джерела фінансової стабілізації.

Використання внутрішніх фінансових резервів значною мірою зменшує залежність ефективності проведення санації від зовнішніх фінансових джерел.

Розрізняють два види реакції підприємства на фінансову кризу:

1. Захисна тактика, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, обладнання, звільнення персоналу і т.п ..

2. Наступальна тактика, яка передбачає активні дії: модернізація обладнання, введення нових технологій, введення ефективного маркетингу, пошук нових ринків збуту і т.п.

Отже, внутрішніми джерелами санації можуть бути:

1) використання комбінованої тактики при проведенні санаційних заходів;

2) стягнення дебіторської заборгованості, яка є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінансовий менеджер підприємства повинен використовувати всі наявні можливості для погашення такої заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать: • примусове стягнення заборгованості через господарський суд; • факторинг (коли підприємства поступаються факторингової компанії право на отримання грошових коштів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне отримання основної суми дебіторської заборгованості);

• облік векселів (операції комерційних банків з придбання векселів у підприємств за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення).

• Фінансове оздоровлення із залученням ресурсів власників підприємства.

Найбільш зацікавленими особами у фінансовій санації являютсявладельци підприємства (акціонери, пайовики). Вони, як правило, несуть значний тягар з фінансування санаційних заходів.

Фінансування санації власниками може здійснюватися шляхом зменшення або збільшення статутного капіталу боржника.

Зменшення статутного капіталу допускається тільки за згодою кредиторів та проводиться методами:

1. Зменшення номінальної вартості акцій.

2. Зменшенням кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Акціонерні товариства мають право збільшувати статутний капітал, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижче номінальної. Збільшення статутного капіталу здійснюється такими методами:

1. Випуском нових акцій.

2. Збільшенням номінальної вартості акцій.

3. Випуском конверсійних облігацій, які в зарубіжній практиці оцінюються як найкращий санаційний інструмент.

Конверсійні облігації - це метод залучення капіталу, пов'язаний з випуском підприємством іменних облігацій, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку - відносної безпеки вкладень (облігації є менш ризикованими цінними паперами в порівнянні з акціями і, крім того, в разі банкрутства претензії власників облігацій задовольнятимуться одночасно з іншими кредиторами), з іншого - можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції.

Конверсійні облігації випускають великі підприємства терміном на 5-10 років.

Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватися:

1) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;

2) наданням додаткових кредитних ресурсів;

3) повним або частковим відмовою від своїх вимог.

Фінансова участь персоналу в санації підприємства.

Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є можливість зберегти робочі місця.

Фінансування санації персоналом може здійснюватися в таких формах:

• відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;

• надання працівниками позик;

• купівля працівниками акцій даного підприємства.

Законом "Про банкрутство" і Законом "Про власність" передбачено, що трудовий колектив державного підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, може брати підприємство в оренду або викуповувати у власність, створюючи певний вид господарського товариства за умови взяття на себе боргів та згоди на це кредиторів.

При наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства, господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не має ніяких переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору.

Державна фінансова підтримка санації підприємств.

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації, то в деяких випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки (скажімо, коли держава визнає продукцію таких підприємств суспільно необхідною). Підтримка орієнтується, перш за все, на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, яка позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

• прямим бюджетним фінансуванням;

• непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування відбувається на поворотних засадах (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, які знаходяться на межі банкрутства).

До непрямих форм державної підтримки санації належить надання державних гарантій і доручень, тобто зобов'язань держави здійснити погашення боргів підприємства в разі його нездатності самостійно виконати умови кредитного договору.

Якщо підприємством, яке знаходиться в кризовому стані, не будуть знайдені джерела для проведення санаційних заходів, воно знаходиться перед загрозою банкрутства. Банкрутство - це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи задовольнити в установлений строк пред'явлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних заробітних плат, які не були задоволені боржником протягом 3-х місяців після встановленого для їх погашення строку.

Господарський суд може застосовувати такі типи процедур:

1) реорганізаційні (зовнішнє управління майном, санація і реорганізація);

2) ліквідаційні (добровільна або примусова ліквідація підприємства);

3) мирову угоду (між боржником і кредиторами).

Господарський суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає також ліквідаційну комісію (представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів та Фонду державного майна - для державних підприємств), яка оцінює майно боржника, проводить роботу по стягненню дебіторської заборгованості, розраховується з кредиторами і складає ліквідаційний баланс . На жаль, для України є характерною ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та податкових органів. Вони, як правило, абсолютно не зацікавлені в збереженні боржника і вся їхня діяльність спрямована на продаж самої ліквідної частини майна.

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута;

• терміни всіх боргових зобов'язань банкрута вважаються такими, що минули, і припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів у такій послідовності:

• по-перше, задовольняються вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам; витрати, пов'язані з проведенням справи про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

§ по-друге, задовольняються вимоги щодо виплат працівникам підприємства (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства);

§ по-третє, задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів; -.

§ по-четверте, задовольняються вимоги кредиторів, які забезпечені заставою:

§ по-п'яте, задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу;

§ в- шостих, задовольняються інші вимоги.

Для прогнозування банкрутства підприємства використовують модель "2 -Рахунок Альтмана", яка була отримана американським економістом Едуардом Альтманом в результаті дослідження фінансового стану 19-ти підприємств. Проведені дослідження показали, що певні комбінації відносних показників мають здатність передбачати ймовірність майбутнього банкрутства підприємства. Використовуючи аналіз множинних дискримінант, Альтманом були розраховані параметри лінійної функції, яка мала такий вигляд:

Використовуючи аналіз множинних дискримінант, Альтманом були розраховані параметри лінійної функції, яка мала такий вигляд:

де Z-показник неплатоспроможності підприємства,

Аn - параметри, які показують ступінь впливу показників на ймовірно сть банкрутства,

До n - показники діяльності підприємства.

Дана модель була двухфакторной, зокрема, в розрахунках використовувалися такі показники як коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності.

Однак очевидно, що прогнозування банкрутства підприємства за допомогою двофакторної моделі не забезпечувало високої точності розрахунків, так як не враховувало інших показників, які характеризують ділову активність підприємства.

Продовження дослідження Альтманом призвело до того, що за результатами діяльності 66 підприємств (половина яких збанкрутувала в період з 1946 по 1965 роки, а половина продовжувала працювати успішно) була розроблена пятифакторная модель, яка набула вигляду:

Z = 1,20К1 + 1,40К2 + 3,30К3 + 0,60К4 + 0,99К5 "

де К1 - власні оборотні активи / загальний обсяг активів (показує частину оборотних активів в активах підприємства);

К2 - нерозподілений прибуток / загальний обсяг активів (показує рентабельність активів, розраховану з використанням показника нерозподіленого прибутку:

К3 - прибуток до оподаткування / загальний обсяг активів (характеризує рентабельність активів, розраховану з використанням прибутку),

К4 - ринкова вартість акціонерного капіталу (статутний капітал) / загальний обсяг боргових зобов'язань:

К5 - виручка / загальний обсяг активів (характеризує віддачу активів).

Критичне значення показника розраховувалося Альтманом за даними статистичної вибірки і склало 2,9. З цією величиною порівнюється розрахункове значення показника.

Якщо Z <1,8 ймовірність банкрутства є дуже високою;

1,8 <Z <2, 7 ймовірність висока;

2,7 <Z. <2,9 - ймовірність низька;

Z> 2,9- ймовірність дуже низька.

На думку Альтмана, за допомогою цієї моделі прогноз ймовірного банкрутства підприємства на період в 1 рік можна встановити з точністю до 95%.

Разом з тим, в сучасних реаліях української економіки до даного показника потрібно ставитися досить помірно і критично. Це обумовлено такими причинами:

• по-перше, в більшості випадків фінансова звітність має низьку якість складання;

• по-друге, об'єктивну ринкову оцінку акціонерного капіталу (К4) можна отримати тільки по відношенню до великих компаній, акції яких обертаються на біржі;

• по-третє, на господарську діяльність підприємств великий вплив мають показники неекономічного характеру.

Тому поряд з цим фінансовим показником потрібно враховувати й інші критерії ймовірності настання фінансової кризи на підприємстві, зокрема, такі як підвищення собівартості продукції, зниження продуктивності праці, неритмічність виробництва, втрата клієнтів і покупців готової продукції, хронічне невиконання зобов'язань перед інвесторами, кредиторами, акціонерами і т.п.